Церква Св. Вознесіння смт. Брошнів

Пастирське послання Блаженнішого Cвятослава з нагоди Року віри

Predator-ua — Sat, 01 Jun 2013 09:14:21 GMT

Пастирське послання Блаженнішого Cвятослава з нагоди Року віри

«Один Господь, одна віра, одне Хрещення» (Еф. 4, 5).

Високопреосвященним і Преосвященним Архиєпископам та Митрополитам, боголюбивим єпископам, всечесному духовенству, преподобному монашеству, возлюбленим братам і сестрам, в Україні та на поселеннях у світі сущим.

Дорогі в Христі!

Кожен рік нашого життя наближає до нас майбутнє і водночас живить пам'ять про минуле. Рік 2013-й – і новий, і водночас пам’ятний. У цьому благословенному році матір-Церква запрошує своїх синів і дочок замислитися над великим даром віри як цінним скарбом християнської істини та духовно-моральної практики.

Вірою ми пізнаємо своє духовне коріння. Для нашої Української Греко-Католицької Церкви цей рік має особливе значення, бо дає нагоду згадати видатну подію далекого 988 року від Різдва Христового, коли ми прийняли Володимирове Хрещення. Усвідомлюючи кардинальне значення віри, нам слід, насамперед, подякувати Богові за цей Його дорогоцінний дар, яким ми просвітилися і преобразилися 1025 років тому на березі Дніпра – українського Йордану. Це також добра нагода проаналізувати, яке місце посідає християнська віра в нашому побуті, та, краще пізнавши основні її постулати, надихнути ними своє життя і діяльність.

1. Прикмети християнської віри

Зазвичай, коли говоримо, що людина в щось вірить, то маємо на увазі її переконання, існування чи правдивість яких неможливо довести експериментальним способом. Коли ж ведемо мову про християнську віру, то йдеться не просто про переконання в існування якогось вічного принципу буття, чогось хоч і невидимого, але дійсного, а, передусім, про віру в Триєдиного Бога: Отця, і Сина, і Святого Духа, – якою людина відповідає на Його бажання пригорнути її, даруючи Життя. Ми ставимося до Бога не як до далекого і непізнаваного об’єкта, а довіряємо Йому як люблячому Отцеві, який кличе нас до Себе, запрошуючи стати причасниками спільноти Божої любові, обдаровуючи Своєю силою з висоти – благодаттю, та посилаючи справжнє пізнання невидимих речей. Вірити – означає вповні відкритися до Божого дару любові, зверненого до Його творіння.

Запрошення до участі в Божому житті можна помітити в самій природі людини, яка створена на образ і подобу Божу. Навіть коли, понівечена гріхом, людина втрачає цю Божу подобу, вона все ж таки не може втратити прагнення до високих речей, до надприродного буття. Історія людства перед воплоченням Ісуса Христа є образом пошуку Бога людиною, яка не хоче задовольнятися своїм нужденним існуванням, а стремить знайти порятунок і сенс поза межами цього світу. Відповідаючи на це прагнення людини, «багато разів і багатьма способами Бог говорив колись до батьків наших» (Євр. 1, 1); Він не покидає її, а сам поспішає на допомогу і, як пише християнський апологет Климент Олександрійський, зокрема, дарує їй прагнення Істини як інструмент богопізнання. Тому й тепер людський розум, сягаючи країв Усесвіту, одночасно усвідомлює свою обмеженість та відкриває для себе Того, Хто «раніш усього, і все існує в Ньому» (Кол. 1, 17) і Хто «тримає все рукою Своєю» (пор. Акафіст до Пресвятої Богородиці, Ікос 12). Господь чіткіше об’являє Себе в людській історії, даючи вибраному ізраїльському народові Мойсеїв Закон і посилаючи йому пророків. А вкінці «Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого єдинородного дав, щоб кожний, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3, 16).

Воскреслий Господь наш Ісус Христос – засновник і підстава нашої віри, бо, як зауважує святий апостол Павло, «коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (1 Кор. 15, 14). Він «учора і сьогодні – той самий навіки» (пор. Євр.13, 8), тому вже майже дві тисячі років християнська віра дозволяє віруючим жити з відчуттям безнастанної присутності нашого Господа. З цієї віри християнин черпає відвагу укладати своє земне життя за Божими законами – «життя будучого віку», а тому з надією дивитися в завтрашній день і водночас входити в нього. Така віра проростає в надії, щоб плодоносити любов’ю.

І саме тому, що віра є Божим даром та натхненною Святим Духом відповіддю на Божий поклик, кожен із нас повинен ставитися до неї з великою відповідальністю: її треба плекати і розвивати, живлячи спочатку «молоком» початкової катехизи, а відтак «твердою стравою» (пор. 1 Кор. 3, 2) участі в таїнственному житті Церкви. Іншими словами, кожному з нас треба щодня зростати та утверджуватися у своїй вірі: читати Святе Письмо – Боже Слово до людини – і пильно вивчати християнські правди віри, перебувати в особистій та спільнотній молитві…

«Праведник з віри своєї буде жити», – сказав ще пророк Авакум (2, 4) і часто підкреслював святий апостол Павло (пор. Рим. 1, 17; Гал. 3, 11; Фил. 3, 9). Тому наша віра має стати для нас джерелом любові до ближнього та основою праведного християнського життя. Крім пізнання віри, маємо жити і ділитися нею поза храмом чи рідною домівкою, вносити її в культурне, суспільно-політичне й економічне життя. Сам Господь заохочує нас до цього: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5, 16).

2. Віра вчора, сьогодні і завтра

Христос, Котрий є Господом історії, об’єднує у часі всіх вірних нашої Церкви – від апостола Андрея і Папи Климента, через святих Кирила і Методія, святого Рівноапостольного князя Володимира, святих страстотерпців, преподобних, мучеників та ісповідників, аж до сьогодні – в єдиний Божий народ у всьому світі з центром на київських горах. Проповідь християнської віри неповторно лунала в Київській Церкві через візантійсько-слов’янське богослужіння, духовність і богослов’я та через народні звичаї і обряди. Завдяки цьому вона міцно вкоренилася та принесла свої численні плоди в Україні й на поселеннях. Тому будьмо ревні у сповідуванні своєї християнської віри через наші древні церковні та народні традиції, щоб спадок віри був завжди живим і новим, а водночас «той самий навіки»!

Таїнство Володимирового Хрещення триває в історії і ми особисто сходимо в глибину хрещальної благодаті через Просвічення, Миропомазання і Євхаристію – три «кроки» християнського втаємничення. Як наші предки, просвітившись вірою, відкинули поганських ідолів, так і ми покликані з вірою в серці відкидати гріхи та всі підступи лукавого, що їх посилає нам сьогодні секуляризований світ. Як наші предки, помазані Святим Духом, збудували на вірі сімейне, суспільне й державне життя, так і ми покликані до нової євангелізації: переображення силою Христового Євангелія цих же ділянок нашого життя, а також до євангелізації народів – привести до пізнання Істинного Бога та до світла християнської віри кожного, хто є поруч, і на рідній землі, і на землях поселень. Як наші предки в Євхаристії стали одним Тілом Христа, тобто Церквою, так і ми покликані усвідомити нашу сопричасну єдність із Богом і між собою. Ми – одне Тіло Христове – в Україні й на поселеннях.

Ще недавно Тіло Христової Церкви в Україні було «прибитим до хреста» переслідувань і репресій, було покладеним до гробу історії. Але нині наша Церква воскресає на радість усім її дітям. Ще остаточно невідомо, перед якими новими викликами доведеться стати в майбутньому, але ми знаємо, що, незважаючи на будь-що, маємо поступати згідно з закликом апостола: «Як, отже, ви прийняли Господа Ісуса Христа, так у Ньому перебувайте; вкорінені в Ньому, збудовані на Ньому і зміцнені в тій вірі, якої ви навчились, поступаючи в ній наперед з подякою (Кол. 2, 6–7)».

3. Наша відповідальність за віру

Тепер вже не наші батьки, діди і прадіди, а ми, діти ХХІ століття, переймаємо відповідальність за зростання у вірі, яку потрібно глибоко пізнавати, нею жити і нею ділитися з іншими. Так ми продовжимо й поглибимо віру предків, збагатимо вірою тих, що її шукають, а самі спасемо душі наші. Ці завдання є обов’язком усієї церковної спільноти.

Для кожної єпархії учителем віри є єпископ. Будучи наступником апостолів, він несе перед Богом найбільшу відповідальність за поширення Христової Благовісті там, де Церква його настановила. Він відповідає за передавання спадку віри в цілості, непорушності та чистоті. Допомагає єпископу священик. Він літургійно празнує віру Церкви, народжує у Святих Таїнствах нових дітей Божих, членів Церкви, відповідає за навчання віри у своїй церковній спільноті, дбає про служіння ближньому з душпастирською увагою до особи та відкритістю до кожного. Добрий священик старається, щоб парафіяльна громада була живою, тобто «місцем зустрічі з живим Христом».

У нинішньому секуляризованому та матеріалістичному світі особливе свідчення віри дає монашество. Живучи за євангельськими радами убозтва, чистоти і послуху, богопосвячені особи власним прикладом проповідують про покликання кожного християнина до майбутніх благ Царства Божого. Їхнє найцінніше свідчення віри полягає в тому, що Богові варто цілковито довірити своє життя.

Християнська родина, як домашня Церква, перша школа молитви та християнської науки, є чи не найважливішим середовищем для передання віри та виховання в християнському житті. Батьки – це основні євангелізатори та апостоли віри для своїх дітей і перший приклад християнських чеснот. Тому вони мають пильно дбати про свій обов’язок виховувати дітей у християнському дусі, щоб обіцянка, висловлена під час святого Хрещення («Вірую Йому як Цареві і Богу!») принесла свій плід.

Гріх розділення християн суттєво послаблює автентичність християнського свідчення і є великою перешкодою на шляху поширення віри. Тому ми сумуємо з приводу втрати євхаристійного спілкування зі своїми братами у християнській вірі та прагнемо втілювати в життя Христову Заповідь: «Щоб усі були одно» (Ів. 17, 11), передусім, у відносинах із синами та дочками колись єдиної Київської Церкви, яка була в сопричасті і з Римом, і з Константинополем та рештою християнського Сходу.

Крім наших хрещених братів і сестер, є ще багато людей, брак віри яких є місійним викликом для нас, християн. Тому всі ми маємо розвивати у собі місійне покликання, аби вогнем Святого Духа, який сьогодні єднає і скріплює нашу Церкву, поширювати світло Христового Євангелія до кожного, хто ще не прийняв Христа як свого Спасителя і Господа.

Наша віра повинна бути чинною в ділах любові й милосердя, як це нам нагадує апостол Яків: «Як тіло без душі мертве, так само й віра без діл мертва» (Як. 2, 26). Маємо нагоду практично виявити свою християнську віру через соціальне служіння. Ставлення до потребуючих є найкращим дзеркалом нашої духовної зрілості, тому плекаймо в собі чесноту християнського милосердя, щоб очима віри вміти розпізнати у нашому ближньому лик Христа.

Дорогі в Христі!

Цим пастирським листом я прагнув скріпити всіх у переконанні про цінність дару віри, яку з роду в рід передавали нам наші предки і яку ми прийняли в таїнстві Хрещення. З нагоди цього ювілейного року, Року віри, заохочую взяти участь у різних заходах – конференціях, прощах, урочистостях та інших ініціативах, які ми разом звершуватимемо на парафіяльному, єпархіальному, митрополичому та загальноцерковному рівнях. Пізнаваймо нашу християнську віру, зростаймо в ній, ділімося нею, робімо все, щоб, освячені та оживлені нею, ми змогли передати цей дорогоцінний спадок живим і цілісним для майбутніх поколінь!

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
26 грудня/8 січня, на свято Собору Пресвятої Богородиці

Посол України у Ватикані виключає візит Папи Римського в Україну з приводу 1025-я хрещення Русі

Predator-ua — Thu, 30 May 2013 09:13:21 GMT

Середа, 29 травня 2013

Посол України у Ватикані Тетяна Іжевська виключає візит Папи Римського Франциска в Україну з приводу святкування 1025-річчя хрещення Русі в червні.
"Папу Римського запросили на святкування 1025-річчя хрещення Київської Русі, але він саме в ці дні буде з візитом у Бразилії, це в нього був запланований візит, здається, на 22-28 червня", - сказала Іжевська. При цьому вона зазначила, що на сьогодні не може повідомити, коли наступного разу буде можливість у Папи Римського відвідати Україну.
Як повідомляв Християнський портал КІРІОС, у квітні депутат Верховної Ради, член комітету з питань культури й духовності Олександр Бригинець (фракція "Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина") закликав Президента Віктора Януковича запросити на святкування 1025-річчя Хрещення Русі в липні 2013 року в Україну Папу Римського Франциска й Всесвітнього патріарха Варфоломія.
Апостольська нунціатура в Україні (дипломатичне представництво Ватикану) і посольство України при Святому Престолі (Ватикан) виключають візит Франциска в Україну найближчим часом, а особливо в липні 2013 року, тому що в цей час він буде в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) з нагоди святкування Всесвітнього дня молоді.
Однак, незважаючи на невтішні обставини, Віктор Федорович Янукович розраховує на активну участь всіх християнських церков у підготовці до святкування 1025-річчя хрещення Русі, а також підкреслює важливість забезпечення безпеки заходів щодо святкування.
І на завершення хочеться з впевненістю заявити, що Україна з нетерпінням очікує на приїзд Папи .

Звернення Глави УГКЦ до священиків 2013

Predator-ua — Fri, 26 Apr 2013 14:56:43 GMT

Послання Блаженнішого Святослава

до священнослужителів Української Греко-Католицької Церкви

на Страсний четвер

У цей величний день Євхаристійної вечері, напередодні страстей нашого Спасителя, особливо думаю і молюся за вас та прагну поділитися з вами своїми думками стосовно нашого священичого покликання і його здійснення. Цього року, що проголошений Роком віри, задумаймося над нашою відповідальністю за дар віри, − той дар Володимирового Хрещення, 1025-ту річницю якого святкуємо. Віра є і буде непереможною божественною силою нашого народу, участю в житті Пресвятої Тройці, що є основою духовного життя людини та джерелом її духовного зростання. Вона тримає нас при Богові і робить нас гідними споглядати Його у вічності; не дозволяє нам іти манівцями, а об’єднує нас у Христову родину.

Священик повинен бути праведником, що, за словами ап. Павла, живе з віри (пор. Рим 1, 17). Вірити Ісусові − означає цілковито покластися на Його провід, цілковито поєднатися у Святому Дусі з Ним всім особистим життям: власними думками, прагненнями, життєвими рішеннями та щоденними вчинками. «Усе довір’я покладай передусім на всемогутню руку всевишнього Царя», − закликає нас св. Василій Великий. У сучасному світі розвитку новітніх технологій, стремління суспільства до матеріальних благ, що нерідко руйнує віру, священик повинен стояти як пильний сторож своєї отари, непорушний оборонець євангельського одкровення. Бо «віра – це око, що просвітлює всяку совість і дає людині розуміння» (Св. Кирило Єрусалимський). Цю віру передав для всіх людей Христос-Спаситель через своїх апостолів, а тепер Він поширює її і через нас – священнослужителів.

Як спадкоємці Володимирового Хрещення, ми успадкували віру від наших батьків, які засвідчили її своїм життям, пройшовши крізь різні, часто важкі, випробування. Великими світочами віри для нас є українські святі та блаженні. Особливо близькі нам новомученики ХХ століття. Їхня жертва перегукується з повчаннями великого пастиря Церкви Митрополита Андрея: «Нема вищого й кращого ідеалу для християнина, як віддати своє життя за віру. Смерть за віру – це участь у Христовій жертві» (Духовенству і вірним, 1932 р.). Вірні прагнуть – і їхнє бажання небезпідставне – бачити в нас, священнослужителях, людей глибокої і автентичної віри. Тому дбати про своє постійне зростання у вірі – це питання не лише власного спасіння, а й спасіння багатьох людей навколо нас, насамперед тих, котрих Господь і Церква довірили нашій душпастирській опіці. Хтось влучно зауважив, що священик ані не спасається сам, ані не гине сам: завжди провадимо за собою – чи то на спасіння, чи, не приведи Боже, на згубу – багатьох людей, за яких маємо відповісти перед нашим Господом судного дня.

Священик – це той, хто навчає віри, проголошуючи Слово Боже. Святий ап. Павло звертається до нас, священнослужителів третього тисячоліття, кажучи: «Як же призиватимуть Того, в кого не увірували? Як увірують у Того, що Його не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані? Написано ж: «Які гарні ноги тих, що благовістять добро» (Рим. 10, 14–16). Велике це достоїнство і покликання – бути знаряддям, за посередництвом якого Святий Дух поширює Божу науку у світі. За словами св. Діонісія Аеропагіта, «нема нічого настільки божественного, як співпрацювати з Богом для спасіння душ». Ці слова передають головну мету новозавітного священства – поширювати Христову Благовість у світі, спраглому миру, надії та Божої любові. Спаситель своєю смертю і воскресінням із мертвих здійснив усе, що було необхідно для спасіння. А бути співпрацівниками в ділі спасіння доручає нам, своїм священикам, які покликані проголошувати його серед вірних. Тому св. Іван Золотоустий каже: «Бог покликав нас на це достоїнство не для того, щоб нас подивляли люди; не для того, щоб ми вели вигідне життя – ні. Ми маємо бути посередниками між Богом і людьми, пастирями, котрі вівці пасуть, стережуть, загублених відшукують; рибалками, котрі закидають ревно сіті; сторожами, які чувають старанно над стадом; отцями і вчителями, котрі повірених їм дітей вчать; спасіння їм забезпечують». Оживлені думкою св. ап. Павла, – «Горе мені, коли б я не проповідував Євангелія» (І Кор. 9, 16), – маємо бути готові до проповіді Божого Слова за кожної нагоди: на щоденній Літургії, під час уділювання Святих Таїнств, на різних церковно-громадських заходах, а особливо – під час похоронних богослужінь, коли є можливість промовити до тих людей, які не приходять до храму. Особливим викликом для нас в Україні і поза її межами залишається проповідь, скерована до людей, які ще не пізнали Христа чи з якихось причин віддалилися від Церкви. Бо – доводилося чути слушне зауваження – сучасні священики є радше пастирями, які зосереджують свою увагу на вірних, котрі вже є у Церкві, ніж рибалками, здатними успішно приводити до Христа нових віруючих. Молюся, щоб Святий Дух пробуджував і утверджував у нашій Церкві, а передовсім у серцях священиків, справжній місійний дух, готовність проповідувати Боже Слово «вчасно і невчасно» (ІІ Тим. 4, 2) тим, які Його ще не пізнали.

Священик навчає віри насамперед свідченням власного життя. Усе життя священика повинно підпорядковуватися словам ап. Павла: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Тому, дорогі брати у священстві, щоразу, коли маємо вирішувати певні справи парафіяльного чи особистого характеру, не забуваймо спитати себе: а як Христос повівся б на моєму місці? Принагідно згадуймо життя Ісуса Христа – Його великим бажанням було привести людей до Бога-Отця, даючи їм послугу в їхніх немочах. І це все Він робив, перебуваючи зазвичай у тісному контакті з людьми, переймаючись їхніми болями, турботами і проблемами. Цілюща і спасенна сила, якою Господь Ісус підносив упалих на дусі, оздоровлював недужих, воскрешав померлих і потішав засмучених, походила з того вічного єднання з Отцем у Святому Дусі, яке Він мав як Його єдинородний Син, але яке Він, будучи людиною, підтримував молитвою. Невипадково вся публічна діяльність Христа була тісно переплетена і супроводжувалася молитвою до Отця. Та й після такої праці Він не мав спочинку, адже часто відходив на самоту, щоб спілкуватися зі своїм Отцем (пор. Мр. 1, 35). Це чітко вказує нам на те, що всі наші душпастирські старання будуть мати користь лише тоді, коли будемо оживляти і супроводжувати їх щирою синівською розмовою з Богом.

Улюблені брати в Христовому священстві! Відчуймо сьогодні вдячність за дар святої віри, а водночас особисту відповідальність за збереження, навчання християнської віри нашого народу та повсякчасне втілення її в наше особисте, церковне та громадське життя – усе те, що Святіший Отець Венедикт XVI назвав «новою євангелізацією для передавання віри». Роздумуючи нині над тим таїнством, якого ми стали гідними через жертву нашого Спасителя, – таїнством Священства, заглибмося у своє щоденне священиче життя: чи, бува, нема там чогось такого, що може суперечити Христові, щоб часом нас не стосувалися слова пророка Єремії: «Проклят, хто Господню справу виконує недбайливо!» (Єр. 48, 10). Хай ці слова пророка стосуються нас тільки як пересторога від недбальства у виконуванні священичих обов’язків. Наша пастирська праця нехай буде для нас і людей, яким проповідуємо Слово Євангелія, дорогою до спасіння, щоб і ми могли з ап. Павлом закликати: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливости, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу» (ІІ Тим. 4, 7–8).

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
25 квітня 2013 року Божого

Папа Франциск написав листа Главі УГКЦ

Predator-ua — Thu, 25 Apr 2013 09:24:47 GMT

Четвер, 25 квітня 2013, 20:48

На ім’я Блаженнішого Святослава (Шевчука), Глави Української Греко-

Католицької Церкви, надійшов лист від Святішого Отця Франциска.

У листі зокрема йдеться: «Сердечно дякую Вам за привітання, які Ви надіслали мені, від імені всієї Української Греко-Католицької Церкви, з нагоди мого обрання на Катедру Петра.

Я мав нагоду пізнати спільноту українських греко-католиків в Аргентині і згадую з великою приємністю наші зустрічі в Буенос Айресі та Вашу ревність в пастирській опіці свого стада.

Поручаю всю Вашу Церкву опіці Пресвятої Діви Марії і прошу вас молитися за мене і за служіння, яке Господь мені доручив. Уділяю Апостольське Благословення Вам, всьому Священному Синодові, священикам, богопосвяченим особам та всій Українській Греко-Католицькій Церкві».

Лист датований 17 квітня 2013 року.

Саудівська Аравія не має наміру дозволяти будівництво церков

Predator-ua — Thu, 25 Apr 2013 09:14:17 GMT

Четвер, 25 квітня 2013, 19:23

Саудівська Аравія і надалі не має наміру санкціонувати будівництво неісламських молитовних споруд,- повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на Седмицю.

Як «колиска святих місць ісламу» королівство не може дозволити будівництво храмів іньших релігій, заявив саудівський міністр юстиції Мохаммед аль-Ісса. Слова міністра, сказані перед депутатами Європарламенту в Брюсселі, публікує католицький щоденник katholisch.de з посиланням на арабську газету у Лондоні «Аль-Хайят». У Саудівській Аравії іслам ваххабітського толку є державною релігією. Король Абдалла виступає зберігачем святих місць у Мецці та Медині. У країні заборонено сповідувати будь-яку іньшу релігію, крім ісламу, відмова від якого карається стратою.У королівстві проживає, за різними даними, від 800 тис. до 1.5 млн християн. Майже всі вони є гастарбайтерами. Ввезення Біблій, проведення богослужінь, носіння християнської символіки в Саудівській Аравії заборонено. Сусідні країни Перської затоки, проте, дозволяють християнам будувати церкви і проводити богослужіння. На початку квітня великий муфтій Саудівської Аравії шейх Абдул Азіз бін Абдулла заявив на зустрічі з делегацією з Кувейту, що всі церкви на Аравійському півострові повинні бути знищені.

Також варто зазначити що схожої політики дотримується і країна Судан.

Всеукраїнська Рада Церков обговорила з депутатами перспективи розвитку законодавства

Predator-ua — Wed, 10 Apr 2013 09:28:58 GMT

Середа, 10 квітня 2013, 15:14

Глави Церков і релігійних організацій зацікавлені в налагоджені постійного діалогу з парламентом. Готовність до конструктивної співпраці у законотворчому процесі підтвердили і керівники профільних комітетів Верховної Ради, а також народні депутати.

Ці питання стали предметом обговорення під час зустрічі представників Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) із керівництвом і членами Комітету культури і духовності та Комітету науки і освіти, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на ІРС. Зустріч відбулась 10 квітня 2013 року у залі засідань парламентських комітетів. Уперше в історії державно-конфесійних відносин відбувся діалог якраз у такому форматі.

"Для нас є важливі зміни до Закону про вищу освіту, зокрема, в контексті державного визнання освіти, що надається релігійними навчальними закладами. Сьогоднішній стан законодавства суперечить не тільки багаторічному досвіду розвинутих країн, але й світовій історії, яка свідчить про розвиток освіти саме завдяки діяльності церковних навчальних закладів”, – зауважив Секретар Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату архієпископ Євстратій (Зоря).

За його словами, необхідно продовжити роботу із визнання в Україні богослов’я в якості наукової дисципліни, щоб подолати пережитки безбожного тоталітарного радянського минулого.

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій заявила, що категорично не погоджується з рішенням Уряду ліквідувати Національну експертну комісію з питань захисту суспільної моралі.

Митрофорний протоієрей Української Греко-Католицької Церкви Олекса Петрів зауважив, що Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій завжди реагує на суспільно-значущі процеси, оскільки є однією з інституцій громадянського суспільства.
"Неправильно трактувати принцип відокремлення держави і Церкви у спосіб ігнорування думки релігійної спільноти, яка є частиною суспільства. Церква має, що сказати, тому ВРЦіРО прагне до участі у суспільному діалозі”, – підкреслив священик.

Архієпископ Римо-Католицької Церкви в Україні Петро Мальчук додав до цього, що ієрархи Церков виражають лише те, що чують у своїх храмах і від членів церковних громад. Зокрема, батьки часто висловлюють невдоволення з приводу браку духовно-морального виховання у школах. Саме тому вкрай актуальною є ініціатива останніх кількох років про надання релігійним організаціям права засновувати навчальні заклади державного стандарту освіти. За словами архієпископа, у країнах Заходу такі заклади є не тільки популярними, але й фінансуються державою в частині загальноосвітнього стандарту.

Його підтримав єпископ Климент (Вечеря), єпископ Української Православної Церкви (в єдності з Московським патріархатом), який заявив про аполітичність цього питання. На його думку, законопроект про надання релігійним організаціям права засновувати власні школи та інші навчальні заклади може консолідувати весь політикум і парламент, зокрема.

Зі свого боку, голова Комітету з питань культури і духовності В’ячеслав Кириленко зазначив, що Комітет відкритий до діалогу та співпраці з ВРЦіРО та буде, як і раніше, прислуховуватись до пропозицій конфесій.

Голова Комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич подякувала Церквам і релігійним організаціям за духовно-виховну роботу з дітьми та молоддю. Депутат підкреслила важливість діалогу з церковною спільнотою щодо підготовки законопроектів, зокрема, й про вищу освіту, та закликала представників релігійних організацій активніше залучатися до дискусії щодо реформування системи української освіти.
На переконання Лілії Гриневич, визнання державою дипломів семінарій та духовних академій необхідно для того, щоби випускники богословських вишів могли викладати, займатися наукою у світських вищих навчальних закладах – тобто мати ті ж права, що й їхні світські колеги. Вона вважає, що богословська вища освіта має відповідати державним вимогам стосовно низки критеріїв, серед яких: тривалість навчального процесу, рівень викладацького складу, дотримання стандартів змісту освіти, що потребують розробки.

В обговорені також взяли участь народні депутати Олександр Бригинець (ВО «Батьківщина») та Олександр Сич (ВО «Свобода»).

Глава УГКЦ молився біля чудотворного Хреста, що у Володимирі-Волинському

Predator-ua — Fri, 29 Mar 2013 09:31:29 GMT

П'ятниця, 29 березня 2013, 22:27

29 березня 2013 року Блаженніший Святослав (Шевчук), Предстоятель УГКЦ, відвідав княжий Володимир-Волинський в рамках канонічної візитації парафій Луцького екзархату УГКЦ.

Блаженнішого Святослава урочисто зустрічали біля храму св. Йосафата отців василіан: протоігумен Провінції отців василіан Найсвятішого Спасителя в Україні ієром. Пантелеймон Саламаха, ЧСВВ, настоятель храму й монастиря ієром. Ілля Сірук, ЧСВВ, численне духовенство та парафіяльна спільнота, - повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на MISIONAR.

Прийшов привітати Предстоятеля Церкви народний депутат України Євген Мельник, а також представники міської ради. Далі в храмі розпочалася служба Божа, під час якої акафіст св. Йосафату звершив Блаженніший Святослав у співслужінні з владикою Йосафатом (Говерою), Екзархом Луцьким та духовенством.
По завершенні відбулося спілкування Блаженнішого із парафіянами храму, після якого Предстоятель УГКЦ особисто кожного поблагословив й подарував пам’ятну іконку Богородиці-Оранти.
Важливою подією в житті володимирських греко-католиків, а також цілої УГКЦ стало й освячення наріжного каменя під будівництво паломницького центру св. Йосафата, яке звершив Блаженніший Святослав. Саме на тому місці стояв давній храм св. великомуч. Параскевії (сер. XV ст.), у якій прийняв св. Тайну Хрещення св. Йосафат, Архиєпископ Полоцький і Вітебський, перший святий-мученик Унійної Церкви, уродженець м. Володимира-Волинського.
В монастирі отців василіан відбулася прес-конференція за участі Блаженнішого Святослава, владики Йосафата, а також настоятеля ієром. Іллі для представників місцевих ЗМІ.

Важливим моментом візиту Предстоятеля Церкви було відвідання давньої катедри Володимирських єпископів – Свято-Успенського катедрального собору. Цей храм був заснований Галицько-Волинським князем Мстиславом Ізяславовичем між 1156 – 1160 рр., де свій вічний спочинок знайшов сам фундатор, а також й інші князі Галицької Русі. Собор є унікальним для УГКЦ, адже був осідком Володимиро-Берестейських єпископів (1596 – 1795 рр.), а також й митрополитів Київських – Іпатія Потія, Лева Зеленського, Лева Кишки та Филипа Володковича, які знайшли свій спочинок у крипті собору.

Зустріли Блаженнішого Святослава з благословення Володимир-Волинського єпископа Володимира (Мельника) Української Православної Церкви: секретар єпархії архим. Сава Мякота, завідувач канцелярії єпархії ієром. Серафим Можелюк та прес-секретар єпархії диякон Віктор Мартиненко.
Предстоятель Церкви помолився Господеві в храмі біля давнього чудотворного Хреста з розп’яттям (кін. XV ст.), перед яким у свій час молився в храмі св. Параскевії св. Йосафат, серце якого зігріла іскра із розіп’ятого Спасителя.
Глава УГКЦ Церкви також відвідав Свято-Успенський Зимненський монастир УПЦ й помолився Богові перед давньою чудотворною іконою Богородиці, яку прославляли й молилися у XVІІ – XVІІІ ст. монахи-василіани, які несли подвиг у цій славній чернечій обителі, яка свій початок бере із кінця Х ст.
Закінчився візит Блаженнішого Святослава (Шевчука), Предстоятеля УГКЦ, трапезою в стінах монастиря св. Йосафата.

Папа Франциск – простий і скромний насправді: це не PR, - Глава УГКЦ

Predator-ua — Tue, 19 Mar 2013 09:33:57 GMT

Вівторок, 19 березня 2013, 18:27

Таке переконання висловив Блаженніший Святослав (Шевчук) американській інформаційній агенції CNS. «Папа показує себе таким, яким він є насправді, - як людина, пастир, священик, єпископ та батько», – зазначив Предстоятель УГКЦ.

«Вміння бути собою та надзвичайна простота – риси, які найбільше характеризують нового Папу», – сказав в інтерв’ю Блаженніший Святослав. Саме «простота та вміння бути собою», на переконання Глави УГКЦ, будуть шляхом нової євангелізації в часи понтифікату Папи Франциска, - повідомляє християнський портал КІРІОС з посиланням на Департамент інформації УГКЦ.

Коментуючи жест новообраного Папи, коли він вийшов до людей і вклонився перед ними, просячи їхнього благословення, Блаженніший Святослав сказав: «Це дуже давній літургічний жест, який по сьогодні зберігається у візантійській традиції: перед тим, як кандидата висвячують на священика або єпископа, спільнота вірних мусить проголосити своє визнання "axios", або "достойний"».

Блаженніший Святослав був багато разів присутнім на богослужіннях, які очолював кардинал Берґольйо: «Його проповіді завжди були короткими, але дуже повчальними», – зазначив він.

Відповідаючи на запитання журналіста про ставлення нового Папи до інших конфесій, Глава УГКЦ зазначив, що Святіший Отець Франциск, без сумніву, буде «екуменічним Папою»: «Це випливає із його здатності будувати лише справжні, автентичні відносини з іншими людьми».

У ставленні новообраного Папи до сучасних моральних проблем, вважає Глава УГКЦ, «він буде захищати людську гідність, гідність сім’ї та людської статевості, однак робитиме це, перш за все, як пастир і батько. Досі кардинал Берґольйо ніколи не виступав у ролі судді, він ніколи не захищав абстрактні правила, а гідність людини».

Блаженніший Святослав переконаний, що Папа Франциск продовжуватиме дивувати нас і надалі, і впевнений, що своєю простотою та автентичністю він запропонує секуляризованому світові альтернативу нової євангелізації.

Церква Св. Вознесіння смт. Брошнів

Пастирське послання Блаженнішого Cвятослава з нагоди Року віри

Пастирське послання Блаженнішого Cвятослава з нагоди Року віри

Посол України у Ватикані виключає візит Папи Римського в Україну з приводу 1025-я хрещення Русі

Звернення Глави УГКЦ до священиків 2013

Послання Блаженнішого Святослава

до священнослужителів Української Греко-Католицької Церкви

на Страсний четвер

Благословення Господнє на вас!

† СВЯТОСЛАВ

Дано в Києві,при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,25 квітня 2013 року Божого

Папа Франциск написав листа Главі УГКЦ

Саудівська Аравія не має наміру дозволяти будівництво церков

Всеукраїнська Рада Церков обговорила з депутатами перспективи розвитку законодавства

Глава УГКЦ молився біля чудотворного Хреста, що у Володимирі-Волинському

Папа Франциск – простий і скромний насправді: це не PR, - Глава УГКЦ

Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
25 квітня 2013 року Божого